Моніторинг

Спільно з людьми, з інвалідністю, та командою волонтерів було проведено моніторинг архітектурної доступності в наступних районах міста: Дарницький, Деснянський, Голосіївський, Печерський, Подільський, Оболонський, Святошинський.

Протягом 2013-2015 рр. було проведено моніторинг 167 об’єктів. Можна сказати про наступний розподіл рівня архітектурної доступності: недоступно 50% об’єктів; частково доступні – 30%; доступно – 20%.

Моніторинг архітектурної доступності проводився за принципом маршруту одного дня людини з інвалідністю й передбачав аналіз найбільш важливих місць громадського призначення, наприклад: вихід із власного будинку; тротуари та спуски з них; автобусні, трамвайні та тролейбусні зупинки; громадський транспорт; входи та виходи до метрополітену; ЖЕКи; лікарні; аптеки; магазини, ринки; поштові відділення; банки; торгово-розважальні центри.

Типовими перешкодами у створенні доступності є:

• Умовне створення архітектурної доступності. Спостерігається, коли пандуси, або інші об’єкти, що створюють архітектурну доступність, розташовані в необхідних для цього місцях. Але їх використання є неможливим через порушення норм будування (неправильний кут нахилу, пандус впирається в стіну або інший об’єкт тощо).
• Відсутність міжвідомчого підходу в створенні доступності. Частими є факти, коли створений пандус або інший об’єкт, що забезпечує доступність, відповідає ДБН та потребам представників цільової групи, але доступ до нього не забезпечено, що унеможливлює його використання взагалі чи без сторонньої допомоги. Також трапляється відсутність міжвідомчого планування та узгодження при створенні доступного середовища. Так, наприклад, щоб дістатися до електропідйомника чи пандуса, потрібно подолати три сходинки, які знаходяться у відповідальності іншої структури; пандус житлового будинку дає можливість виходу з дому, але закінчується різким обривом чи високою бровкою, яку самостійно подолати не можливо; пішохідний перехід, з одного боку обладнаний доступним спуском, а з іншого боку дороги знаходиться бровка висотою більше за 15 см., тощо.
• Відсутність усвідомлення значення архітектурної доступності у забудовників або власників будівель. Вони або не беруть до уваги компонент створення універсального дизайну або він не відповідає нормам та потребам представників цільової групи. Немає усвідомлення, що універсальний дизайн важливий і потрібний не тільки для людей з інвалідністю, а й для громадян похилого віку, батьків з дітьми, людей, що тимчасово втратили мобільність через захворювання, травму тощо. Власники магазинів, закладів громадського харчування, дозвілля не розцінюють представників цих цільових груп як потенційних клієнтів.
• Відсутність усвідомлення важливості доступного архітектурного середовища та потреб представників цільової групи з боку громадян. Навіть якщо забудовник чи власник створюють умови архітектурної доступності, то громадяни їх нищать або використовують для власних цілей: спеціально відведені місця для паркування людей з інвалідністю майже завжди зайняті машинами відвідувачів, що не є представниками цільової групи; туалети для людей з інвалідністю використовуються як склад для технічного обладнання; мешканці будинків через зайвий шум просять відключити звуковий сигнал світлофору; кнопки для виклику спеціаліста використовуються як іграшка тощо).
• Відсутність комплексного підходу до створення доступного архітектурного середовища. Відбувається облаштування до потреб однієї цільової групи (переважно це люди з порушеннями опорно-рухового апарату), не беручи до уваги принцип універсального дизайну та орієнтацію на потреби як осіб з інвалідністю різних нозологій так і людей похилого віку, батьків з дітьми, людей, що тимчасово втратили мобільність через захворювання чи травму тощо.