Щоб наочно уявити, як ставляться до інвалідів в Британії, досить подивитися романтичну комедію “Ноттінг Хілл” з Джулією Робертс і Х’ю Грантом. Є там примітна сцена: намагаючись потрапити на ексклюзивну прес-конференцію без всякої журналістської акредитації, один з героїв фільму прикидається інвалідом, і тоді закриті ворота вмить радо розкриваються. Ця вигадана сцена є чиста правда.

Інваліди в Британії – це стан, пріоритетний для суспільства абсолютно в усіх відношеннях. Будь-яка соціальна ідея чи проект, задуманий до реалізації в Сполученому Королівстві, буде неодмінно “підлаштовуватися” під потреби людей з обмеженими фізичними можливостями. Це стосується і транспорту, і містобудування, і сфери обслуговування, і соціальної допомоги. Питання про те, чи враховані потреби інвалідів, буде завжди стояти чи не першим.

Вражаючою демонстрацією того, якими щедротами можуть користуватися інваліди, став гучний скандальний випадок зловживання цими щедротами. В кінці минулого року за тюремні грати на 6 років і 11 місяців посадили… прикутого до ліжка інваліда, політичного біженця з Афганістану, якого катували таліби.

За що ж раптом британське правосуддя проявило таку немислиму жорстокість? За те, що “паралітик”, що отримав протягом 10 років соціальну допомогу і купу пільг, був спійманий… танцюючим на власному весіллі. Інакше кажучи, за злісне шахрайство. Насправді Мохамед Бузалім був не афганцем, а марокканцем, ніколи в житті не зустрічався з талібами і був рум’яно здоровий. Використовуючи різні імена, паспорта та підроблені документи, що включають посвідчення інваліда, він щорічно отримував від держави 66 000 фунтів стерлінгів (більше 100 000 доларів), які не обкладаються податками. Йому була надана трикімнатна квартира в престижному лондонському районі Кемден, обладнана спеціальним пандусом для інваліда-колясочника. Йому оплачували цілодобову доглядальницю, в ролі якої, як пізніше з’ясувалося, виступали по черзі його родичі. А між тим Бузалім ходив до лондонського університету на навчання, де отримав ступінь магістра, жив у своє задоволення, одружився. І лише відеозапис весілля з танцюючим нареченим – лже-інвалідом поклала кінець жирної масниці.

Зрозуміло, цей винятковий, надзвичайний випадок жодним чином не поставив під сумнів правомірність турботи про справжні інвалідів. Таких у Британії налічується сьогодні понад 10 мільйонів, що становить приблизно шосту частину населення країни. Щорічно тут виплачується допомога з інвалідності на суму приблизно в 19 млрд фунтів стерлінгів – близько 116 млрд гривень. Британських інвалідів забезпечують знижками на ліки, на обслуговування у дантиста, на придбання інвалідних крісел, слухових апаратів, а в разі необхідності – безкоштовним доглядом. Автомобільні парковки для інвалідів безкоштовні. Що стосується будинків для інвалідів, то вони частково утримуються на кошти бюджету місцевого муніципалітету, а решту оплачує сам інвалід своєю пенсією, яка вноситься в рахунок його змісту.

Старі, безмірно дорогі серцю британця червоні двоповерхові “Рутмастер” тому і пустили на початку цього століття “під ніж”, що для потреб інваліда вони не були пристосовані. Закон зобов’язує водіїв всіх автобусів допомагати інвалідам при вході і виході. Інваліди мають право на безкоштовний проїзд поза години пік. У Британії постійно модернізуються інвалідні крісла і спеціальні, що кріпляться до стін підйомники, що дозволяють перебиратися в інвалідних кріслах з поверху на поверх в старих будинках з вузькими крутими сходами. Розробкою всієї цієї техніки займаються тут справжні корифеї транспортної інженерії. Майк Спіндл, довгі роки працював над створенням деталей до болідів “Формули-1”, створив кілька років тому абсолютно нову інвалідну коляску Trekinetic K2. П’ять років працював інженер над створенням цього унікального “позашляховика” для інвалідів. Ця інвалідна коляска долає найскладніші поверхні, та до того ж обладнана парасолькою. Крісло-позашляховик складається всього за вісім секунд. Запити на виробництво чудо-крісла йдуть в англійське графство Мідлсекс з усього світу.

“Просунуті” в Британії навіть туалети для інвалідів, обладнані масою спеціальних пристосувань, що допомагають обмеженим в мобільності людям. Такі туалетні кімнати є в кожному мало-мальськи великому супермаркеті, у всіх місцях громадського користування і навіть в службових офісах. І це не дивно: приблизно 19 відсотків усіх працюючих британців мають інвалідність. До середини 90-х років дискримінація при прийомі інваліда на роботу була в Британії фактично узаконена. Однак в 1995 році до цього закону була прийнята поправка, серйозно утруднити роботодавцю відмову шукача-інваліду.

До речі

Саме визначне і чудове, що інвалід не розглядається британським суспільством як “сірий і убогий”. Його всіляко втягують у всі аспекти життєдіяльності, заохочуючи долати ті бар’єри, які поставила перед ним природа, хвороба або нещасний випадок. Не дивно тому, що саме Британія заклала основи паралімпійського руху: до проходячої в Лондоні Олімпіади-1948 були приурочені так звані Stoke Mandeville Games (за назвою відомої клініки). У тих Іграх вперше взяли участь спортсмени на інвалідних візках.