У 1992 р. за підсумками Десятиріччя ООН інвалідів (1983–1992) Генеральна асамблея ООН проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів. Десятиріччя було періодом зростання обізнаності та організації заходів, спрямованих на покращення стану людей з фізичними вадами, надання їм рівних можливостей. Як наслідок, асамблея підкреслила важливість висвітлення цієї події для подальшої інтеграції в суспільство людей з обмеженими можливостями.

Завдання Всесвітньої програми дій стосовно інвалідів полягає у проведенні ефективних заходів з метою запобігти інвалідності, відновити працездатність і реалізувати мету „рівності” й „повної участі” інвалідів у соціальному житті і розвитку. Ці концепції повинні прийматися однаковим способом і мати рівну першочерговість у всіх країнах, незалежно від їх рівня розвитку.
Понад 500 мільйонів людей у світі є інвалідами в результаті розумових, фізичних чи сенсорних розладів. Задумаємось…
Міжнародний день інвалідів, відзначає і наша держава. Мета даного заходу – привернення уваги до проблем тих, хто став інвалідом від народження, в дитинстві чи під час дорослого життя. За останні сім років чисельність інвалідів в Україні, на жаль, зросла в більш ніж на півмільйона. Сьогодні два мільйони наших громадян – інваліди (тобто кожний вісімнадцятий наш співвітчизник). Причиною цьому є природні катаклізми, техногенні катастрофи, забруднення навколишнього середовища, дорожньо–транспортні пригоди, вроджені патології і хронічні захворювання та тощо.
За роки незалежності України державна політика стосовно інвалідів зазнала кардинальних змін. Якщо за часів СРСР основні зусилля держави спрямовувалися на соціальне забезпечення цієї категорії громадян, то нині державна політика ґрунтується на соціальному захистові громадян з особливими потребами. В основі принципу соціального захисту інвалідів лежить не соціальне забезпечення, як пасивна функція соціального захисту, а захищеність інвалідів через створення для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей, творчого потенціалу.
На сьогодні в Україні за рахунок коштів державного бюджету здійснюється реалізація низки програм соціального захисту інвалідів. Серед них такі, як забезпечення протезно–ортопедичними виробами та спеціальним автотранспортом, санаторно–курортне оздоровлення, виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування інвалідів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам 1 та 2 групи телефонів, надання матеріальної допомоги, соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів тощо.
Ствоерння належних умов життя дасть змогу людям з особливими потребами повніше реалізувати особистий потенціал, брати посильну участь у державному будівництві, інтегруватися в суспільство. До цього спонукає підписання Україною міжнародних документів, у відповідності з якими створюється і вдосконалюється власна правова база та розробляються відповідні соціальні програми. Так, у 1991 р. був прийнятий, а в наступні роки, доповнений і вдосконалений Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Закон передбачає спеціальні права для інвалідів, без яких вони не можуть успішно інтегруватися в суспільство, зокрема: право на медичну допомогу (безкоштовно або на пільго вих умовах), на медичну реабілітацію і санаторно–курортне лікування; право на забезпечення безперешкодного доступу до інформації за допомогою засобів комунікації та до об’єктів соціальної інфраструктури. Крім того гарантуються права на освіту, на працевлаштування, на матеріальне забезпечення, на соціально–побутове обслуговування, на транспортне обслуговування, на створення громадських об’єднань.
Відповідно до положень цього Закону розроблено і затвер джено цілу низку документів, зокрема: Комплексну програму розв’язання проблем інвалідності в Україні, Положення про медико–соціальну експертизу, Положення про індивідуальну програму реабілітації, Положення про фонд соціального захис ту інвалідів в Україні.
Протягом останніх років прийнято низку законодавчих і нор мативних актів, що гарантують соціальну захищеність державою тих категорій громадян, які через вроджені або набуті фізич ні чи психічні вади потребують особливої уваги і захисту. Серед них: Закони України: „Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість” (23 лютого 2006 р.); „Про реабілітацію інвалідів в Україні” (6 жовтня 2005 р.); „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (31 травня 2005 р.).
У них йдеться, зокрема, про дотримання 4–відсоткового нормативу з працевлаштування інвалідів на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності і господарювання. Також згідно Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” матеріальне, соціально–побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді гро шових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами й іншими засобами включаючи автомобілі, крісла–коляски, протезно–ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також надання послуг з медичної, соціальної, трудової і професійної реабілітації, побутового та торговельного обслуговування.
Види необхідної матеріальної, соціально–побутової, медичної допомоги визначаються органами медико–соціальної експер тизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога надається за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів в Україні.
Передумовою гарантій зайнятості для інвалідів є здобуття відповідної освіти і професії. Законодавство гарантує право інваліда на навчання і професійну підготовку. Обдаровані діти–інваліди мають право на безплатне навчання у вищих навчальних закладах, загальних навчальних закладах або в спеціальних позашкільних навчальних закладах.
Важливо відзначити таку характерну особливість української системи реабілітації, як її цілісність і комплексність. Ідеться про заходи ранньої соціальної реабілітації, професійну реабілітацію та працевлаштування. Така тріада дає змогу інтегрувати інваліда в соціум як повноцінного члена суспільства. Щорічно в реабілітаційних установах надаються послуги майже 45 тис. інвалідам та дітям–інвалідам. При цьому враховується європейський досвід у сфері їх професійної реабілітації та зайнятості.
Міністерство праці та соціального захисту населення України, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство юстиції постійно приділяють увагу проблемам пристосування життєвого середовища до потреб інвалідів. Мінпраці, до речі, виступило державним замовником розроблення дослідних зразків міського пасажирського автобуса і тролейбуса, обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках.
У більшості регіонів нашої держави розпочато роботу зі створення „комітетів доступності”. До їх складу входять представники регіональних органів праці та соціального захисту населення та інвалідів. Ці комітети є консультативно–дорадчими органами, утворюються вони при місцевому органі виконавчої влади. На них покладається завдання координувати роботу зі створення інвалідам та іншим маломобільним групам населення безперешкодного доступу до об’єктів соціальної інфраструктури, умов користування дорожньо–тротуарною мережею, транспортом, засобами зв’язку та мережею інформації.
Для посилення соціальної допомоги інвалідам кожного року відбуваються різноманітні благодійні акції, фестивалі, конференції, конкурси. Тільки у столиці України минулого року відбулися благодійні акції „Милосердя”, „Банк їжі”, „Подаруй дітям увесь світ”; дитячий фестиваль „Повір у себе”, інформаційно–профілактична акція „Рівні можливості для всіх” та ін. Головне завданням цих заходів – піклування про здоров’я і благополуччя інвалідів. Крім розважальних заходів на них відповідно можна отримати допоміжні речі необхідні у побуті для інвалідів, їжу, одяг, надається також фінансова допомога.
Люди з вадами розвитку повинні мати змогу подорожувати, відвідувати кіно, театри, займатися спортом. Протягом останнього десятиріччя в Україні швидкими темпами впроваджується програма дозвілля інвалідів. У державі з’явилася велика кількість майстрів спорту, чемпіонів, рекордсменів Європи і світу серед інвалідів. Поштовхом для цього стало створення у 1993 р. Українського центру інвалідного спорту „Інва–спорт”. Ця розгалужена система дала змогу охопити заняттями фізкультурою і спортом понад 20 тисяч осіб, 8500 з яких – діти шкільного віку. Щороку в нашій державі проводяться більш як 200 чемпіонатів і Кубків з 17 видів спорту.
До речі, з 7 по 14 травня 2007 р. у м. Манчестер (Велика Британія) проходив Паралімпійський кубок світу „Віза”–2007 р. Оргкомітет змагань запросив українських паралімпійців взяти участь у змаганнях з легкої атлетики та плавання. Відтак, Україну представляло 12 спортсменів. Національна паралімпійська збірна завоювала 9 медалей – 3 золотих, 3 срібних та 3 бронзових. Цього року проведення таких змагань стане особливо важливою подією, оскільки спортсмени матимуть змогу завоювати рейтинг, який дозволить отримати ліцензії на ХІІІ літні Паралімпійські ігри 2008 р. у Пекіні (Китай).
Свої роботи в галузі художньо–прикладного мистецтва люди з обмеженими фізичними можливостями експонують на виставках художніх творів, які щорічно проходять у різних областях нашої держави. Наприклад, нещодавно в „Українському домі” Києва відбулося урочисте відкриття Всеукраїнської виставки виробів художніх творів виготовлених інвалідами. На ній експонувалося близько 300 робіт. Вперше на виставці було представлено дитячу кераміку навчально–виробничого підприємства "Милосердя" (м. Первомайськ Харківської області). Привертали увагу відвідувачів вироби з дерева майстра Василя Позніка, інваліда III групи з дитинства, члена Спілки художників України (м. Сарки, Рівненської обл.) та художника Ігоря Тижневого, інваліда з дитинства I групи (Домашівський р–н. Миколаївської обл.), який, не маючи обох рук, виконує роботи ногами. Цікавими були вироби з лози заслуженого майстра народної творчості України Галини Кучер, інваліда загального захворювання 3 групи (м. Обухів, Київської області). Кожна із представлених на виставці робіт, не залишила байдужою жодну людину.
Сучасне суспільство дедалі більше переймається проблемами інвалідів. Втім у цій справі існує чимало проблем, які нам треба вирішувати. На жаль, трапляються випадки, коли медичні працівники „не радять” людям з особливими потребами, немати дітей, або відмовляються приймати пологи у інвалідів. Між іншим ці люди особливо потребують сімейного затишку і тепла рідних рук. Тож нам потрібно зламати стереотипи своєї поведінки і робити все, щоб інвалідам, яких обійшла доля, було затишно жити в суспільстві.
Незважаючи на цілу низку створених законів щодо захисту прав інвалідів українська влада, а також кожен з нас має глибоко усвідомлювати наскільки важлива наша підтримка інваліду. Те, що стосується здорової людини, стосується й інваліда. Теоретично вони мають безліч прав, утім практично можуть бути позбавлені найелементарнішого. Стосовно інвалідів держава дуже багато декларує, але дуже мало виконує.
Відзначення Міжнародного дня інвалідів – справедлива шана суспільства та нагадування всім про обов’язок перед інвалідами, що потребують захисту та підтримки у цей непростий час. Інваліди – це не просто категорія людей. Це окремі життя. Окремі трагедії. Окремі людські надії на те, що все буде добре. На щастя, поряд з ними є ті, хто хоче допомогти. І хто допомагає.
Переймаючись буденними проблемами ми повинні замислитися над непростою долею людей з вадами здоров’я і не тільки у день 3 грудня, а й протягом цілого року не забувати про те, що поруч з нами живуть інваліди і вони потребують допомоги і уваги.

За мареріалами http://www.nplu.kiev.ua/