За невиконання нормативу працевлаштування інвалідів підприємству загрожують адміністративно-господарські санкції, передбачені ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів". Зокрема, якщо на підприємстві працюють 8–15 осіб включно, штраф складе половину середньої річної заробітної плати, а якщо 16 осіб і більше – штраф стягується в розмірі середньої річної зарплати за кожне не зайняте інвалідом робоче місце.

Причому правилами тієї ж статті встановлено, що на цей вид штрафу не розповсюджуються терміни позовної давності. Тобто загальний термін давності, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України для адміністративно-господарських санкцій (шість місяців з дня виявлення порушення), у цьому разі не застосовується. Крім того, за відмову від працевлаштування інвалідів, а також за ненадання звіту до Фонду соціального захисту інвалідів ст. 188 (1) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачений ще й адмінштраф у розмірі 170–340 грн., що накладається на конкретних винних посадових осіб підприємства.

Слід також пам’ятати, що згідно зі ст. 41 КУАП порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці спричиняє накладення штрафу на працівників у розмірі двох – п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – у розмірі п’яти – десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тож треба знати, що лдина з інвалідністю має право на:

працевлаштування без випробувального терміну (при направленні на роботу медико-соціальною експертною комісією; далі – МСЕК);

неповний робочий день або робочий тиждень (встановлюється за бажанням інваліда);

відмову працювати в нічний час і наднормово;

надання щорічної відпустки в зручний для нього час;

основну відпустку мінімальною тривалістю 30 (для інвалідів I і II груп) і 26 календарних днів (для інвалідів III групи);

неоплачувану відпустку тривалістю 60 (для інвалідів I і II груп) і 30 календарних днів (для інвалідів III групи);

розірвання термінового трудового договору (якщо стан здоров’я інваліда став перешкоджати виконанню трудових обов’язків).

Слід звернути увагу на те, що адмінштрафи застосовуються не замість, а разом зі штрафом, який накладається згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Водночас існувала практика ухилення від сплати штрафів. Так, до 1 січня 2006 р., щоб уникнути штрафів, підприємству достатньо було проінформувати Державну службу зайнятості про створення робочих місць для інвалідів, подавши звіт про наявність вакансій з переліком вакансій для інвалідів.

Але у зв’язку з тим, що з 1 січня 2006 р. роботодавці зобов’язані самостійно шукати і працевлаштовувати інвалідів, підприємства втратили шанс на позитивне вирішення суперечок з Фондом соціального захисту інвалідів щодо штрафування в тих випадках, коли місця для інвалідів були створені, а інваліди з різних причин не були працевлаштовані.

Часто роботодавці, що не наймали на роботу інвалідів, аргументували свою позицію суперечностями між нормами ст. 18 і 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів". Нагадаємо, що згідно з ч. 1 ст. 18 працевлаштування інвалідів здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а згідно з ч. 3 ст. 19 – самостійно підприємством, "виходячи з вимог ст. 18 цього Закону".

Існує думка, що ч. 3 ст. 19 Закону можна тлумачити як обов’язок підприємства самостійно влаштувати інвалідів, направлених органами працевлаштування, вказаними в ч. 1 ст. 18, і тих, що звернулися до роботодавця самі. Проте ця позиція є досить слабкою і, як свідчить судова практика, не підтримується судами. Отже, можливість перекласти обов’язок щодо працевлаштування інвалідів на них самих чи на органи працевлаштування малоймовірна.

Залишається ще один спірний момент, щодо накладення штрафів на платників єдиного податку. Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" від 28.06.1999 р. № 746/99 встановлено, що платник єдиного податку не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.

Якщо виходити з очевидного наміру Президента звільнити платників єдиного податку від відрахувань до Фонду соціального захисту інвалідів, то таке звільнення має поширюватись і на штрафи від Фонду соціального захисту інвалідів.

До речі, спочатку у своєму листі від 22.11.2001 р. № 06-318/1551-468/2 Фонд також погоджувався, що платники єдиного податку не є платниками "інвалідних" внесків. Проте в роз’ясненні від 02.07.2004 р. № 06ю-261/10952 Фонд наполягав на необхідності сплати санкцій на тій підставі, що Указ не звільняє від виконання нормативу зі створення робочих місць для інвалідів.

Платники єдиного податку, які не згодні з цієї думкою, донедавна могли отримати підтримку Держкомпідприємництва, який послідовно відстоював відсутність у платників єдиного податку обов’язку сплачувати штрафні санкції. Але згодом позиція цього органу змінилася. Було озвучено, що останні зміни в законодавстві свідчать про зміцнення позиції Фонду, що вимагає від платників єдиного податку сплати штрафних санкцій.

Тож для захисту платників єдиного податку можна використати лише той аргумент, що Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" звільняє їх від внесків до Фонду, а отже, не створює базу для накладення штрафних санкцій.

Автор:  Маріанна БОНДАРЕНКО (Правовий тиждень, № 9, 11 березня 2010

http://smi.liga.net/