Нещодавно зібралась я поїхати на роботу. Мені достатньо зручно туди діставатися – коло самого мого будинку ходить тролейбус 17, АТП №3, цим маршрутом дуже зручно проїхати більшу частину дороги. А далі – своїм ходом, благо, що (нарешті!) у мене є електричний візок. А тролейбуси – новенькі, низькополі, ще й з підйомником, по якому можна заїхати. Давно вже хотіла спробувати цей маршрут, але все було лячно, що не вийде. Розповідає Наталя

Маршрут я розрахувала, домовилась, що мене зустрінуть, а домашні проведуть і посадять на тролейбус… Все повинно було бути чудово! Та ось не врахувала маленької деталі! Виявляється, тролейбуси з низькою підлогою та підйомником не розраховані для перевезення інвалідів на візках!

Прийшовши на зупинку о 12 годині, я 2 години простояла на зупинці, але жоден з тролейбусів мене не взяв. За цей час повз мене проїхало 7 низькополих з механічним відкидним підйомником тролейбусів.
Перший водій відповів, що підйомник у нього не працює, бо він дуже забитий брудом і він не збирається зараз його "відколупувати бо тоді він не стане на своє місце".

Другий водій повідомив, що підйомник не працює, бо заіржавів.
У третього взагалі був прикручений до підлоги, щоб не заважав. Наступні водії казали, що не працює, зламаний, прибитий і так далі. Відповідали водії в дуже грубій формі, навіть не намагаючись щось пояснити. А шостий взагалі закрив двері й поїхав, не давши мамі можливості навіть вийти звідти.

Таким чином, простоявши 2 години під дощем та холодним вітром, ми вирішили піти в депо та з’ясувати чому транспорт, спеціально прилаштований для потреб людей на візках, не може цього робити.
Ми зустрілися з директором тролейбусного депо, його замом та начальником експлуатаційного відділу й почули дуже цікаву історію. Виявляється, ці пандуси не працюють через недостатнє фінансування та їх аварійний стан – а у депо немає коштів на їх ремонт. Пан директор повідомив, що, можливо, підйомники не забезпечені електроізоляцією, але вони в цьому не впевнені, бо не перевіряли. А тролейбуси працюють на електричному струмі. отже, вони не можуть гарантувати безпеку.

От і виникає питання, а коли на підлогу потрапляє дощова вода, вона не потрапляє у "незаізольовані" місця? Чому взагалі до пандуса, який являє собою просто відкидну дошку, може бути підведений електричний струм? Як на лінію випускають транспорт, до підлоги та пасажирських місць якого підведено неізольований електричний струм? І чому струмом не б’є людей, котрі на ньому стоять чи по ньому ходять? А, може, пан директор взагалі не уявляє собі як виглядає пандус, про який іде мова? Невже потрібні такі великі кошти, щоб відремонтувати такий складний механізм, як заіржавіла відкидна дошка? А, може, на прибиральників, які повинні були б почистити застарілий бруд, також потрібні великі додаткові кошти? Чи пандус не вважається необхідним механізмом, який потребує догляду? А, може, Укази Президента про забезпечення доступності до об’єктів житлового та соціального призначення не обов’язкові для виконання саме у цьому тролейбусному депо?

Після написання скарги, пан директор запропонував мені відремонтувати один тролейбус і пустити на той маршрут, яким я збираюсь часто користуватись. Мені навіть розпишуть графік його руху. Також мені буде виділено кондуктора, в обов’язки котрого буде входити піднімати та опускати підйомник. А хто видасть такі графіки всім іншим інвалідам-візочникам? Чи я одна на все місто, хто користується громадським транспортом?

Виходить, у інваліда все одно немає вибору. З усього парка, вони зроблять особисто для мене один тролейбус! Чудова свобода пересування у доступній столиці. Напевне, мені потрібно було б пишатися з приводу особистого тролейбуса, але чомусь не дуже хочеться.

Статтю підготувала:
Піскунова Наталя