В останній день осені нам випала щаслива нагода побувати на концерті одного з найкращих російських рок-гуртів – «Сплін». Пробиваючись до входу до концерт-холу STEREOPLAZA крізь щільний натовп фанатів, ми уже знали, що попереду не тільки пара годин чудової музики, але й зустріч із фронтменом гурту Олександром Васильєвим.

Хто з нас не любить музику, яку знає з дитинства? Бо хоча «Спліни» на сцені трохи менше 20 років, вони вже мають в активі ціле покоління, яке виросло на їхніх піснях. Серед його представників і ми, молодь, активісти «Спілки громадських організацій інвалідів Києва». Важко уявити собі кінець 90-х – початок 2000-х, не пригадавши надзвичайні фільми «Брат» і «Брат-2» й композицію «Линия жизни», яка стала однією з заглавних тем другої частини дилогії. А ще важче було повірити, що ми дійсно почуємо милу серцю музику, з якою пов’язана купа спогадів на різних етапах життя, що зустрінемося з її автором. Це навіть не просто мрія, це фантастика!

Саме з «Линии жизни» і розпочали музиканти свій київський концерт. Відігравши ще всім відомі «Скажи» та «Маяк» (на слова вірша «Лиличка» В. Маяковського), перейшли до презентації нових пісень з одинадцятого студійного альбому «Обман зрения». Перевірені часом хіти комбінували з новинками – а деякі з них уже встигли стати відомими, як, наприклад, «Дочь самурая», до якої фани підготували флешмоб – паперових журавликів. Чому саме журавлики? Відповідь можна знайти в коментарі О. Васильєва щодо пісні: «Це про одну японську дівчинку, яка помирала від хвороби, спричиненої наслідками бомб, скинутих на Хіросіму й Нагасакі. Їй сказали, що вона виживе, якщо встигне зробити тисячу журавликів…»

Ось зазвучав вступ «Орбит без сахара» – і весь глядацький зал (а це була фан-зона на першому поверсі й ложа на другому) перетворився на суцільний танцмайданчик. А потім жорсткий ритм «Катись, колесо» так розкачав публіку, що деякі особливо активні шанувальники встали на перила ложі й танцювали просто на них, забувши про небезпеку падіння. За кілька пісень концерт раптом обірвався – після «Выхода нет» і «Тебе это снится», які співали всім залом, софіти раптом згасли, а музиканти залишили сцену.

Але ж фанати не могли їм дозволити так швидко піти! Серед гучних оплесків усе частіше звучало магічне слово «ще». І «Спліни» не стали томити аудиторію довгим очікуванням – повернулися й зіграли одну з найліричніших своїх композицій, «Романс». Остаточно «порвати» зал їм допомогло «Моё сердце», яке змусило танцювати абсолютно всіх, навіть глядачів у VIP-зоні. «Ми будемо щасливі тепер – і назавжди!» – попрощався гурт останніми словами «Романсу».

На десерт – зустріч із Олександром Васильєвим. Спускаємося до фан-зони. Ідемо до куліс, біля яких коїться щось неймовірне – натовп із бажаючих потрапити за сцену. Нарешті нас пропускають, а з гримерки виходить соліст гурту. Ми розуміємо, що тремтіння рук і колін перед концертом – ніщо порівняно з враженнями від зустрічі з цією людиною: енергетика в артиста просто шалена, хоча він сам, як відомо, дуже інтелігентний та ввічливий, справжній петербуржець.

«Дякую Вам, сказав Олександр тиснучи руку нам. Мені дуже приємно, що в нашого гурту є такі прихильники», – зізнався артист, приймаючи від нас офіційну подяку «За підтримку проекту «Давай здійснимо мрію разом», а також за концерт і за можливість поспілкуватися з ним. Потім ми сфотографувалися на пам’ять, а за кілька хвилин, на жаль, настала пора прощатися. Мрія дитинства збулася – отже, треба рухатися далі, але музика гурту «Сплін» завжди буде жити в наших серцях.

Особлива подяка: PMK Event Agency, керівництву та персоналу концерт-холу Stereo Plaza і звичайно ж Олександру Васільєву та гурту «Сплін» за підтримку та сприяння у створенні позитивного іміджу людей з інвалідністю в суспільстві.

[nggallery id=85]